Hollywood з Лєною Бассе

Вакарчук: мріяти, як буде знову добре

Годі й казати, що приїхати в Україну та виступити з концертом, стало тепер не лише престижно, а й почесно. І все ж, впевнена, які б зірки світової величини не давали концертів на підземних станціях метро, ​​більшість українців віддали б перевагу можливості послухати виступ Святослава Вакарчука. Тим більше, він і сам уже давно здобув міжнародну славу, побувавши на гастролях зі своєю групою «Океан Ельзи» у багатьох країнах світу. Утворивши гурт у 1994 році, вони практично зростали і змінювалися разом з усією Україною. А якщо згадати, що сам Вакарчук ще до того, як його назвали «українським Фредді Мерк'юрі», поступив на фізичний факультет Львівського університету 1991-го, в рік коли Україна стала незалежною, то можна сказати, що дорослішання артиста відбувалося паралельно з дорослішанням України.

За ці понад тридцять років Святослав Вакарчук встиг не лише здобути славу як вокаліст, композитор та автор слів численних пісень, випустивши понад десяток альбомів, як сольних, так і з «Океаном Ельзи», а й встиг спробувати себе на політичній ниві. Йому знадобилося менше року для того, щоби зрозуміти, що кар'єра депутата не для нього. Втім, як і наукова кар'єра. Тема його кандидатської дисертації «Суперсиметрія у магнітному полі» знайшла відображення лише у назві однієї його пісні «Susy», як абревіатура від «SUperSYmmetry». Натомість його музична творчість повністю змінила український рок. Його просто вже неможливо уявити без пісень Вакарчука.

З перших днів повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, Слава вирішив, що принесе найбільшу користь батьківщині, використовуючи свій музичний талант. Музикант постійно їздить у військові частини, в шпиталі, в табори біженців, виступаючи з імпровізованими концертами перед різними людьми. Багато його відомих пісень, такі як: «Я не здамся без бою» або «Майже весна» набули тепер нового сенсу. І хоча, війна не найкращий час для творчості, вже 21 квітня Слава записав зі своїм гуртом нову пісню «Місто Марії», присвячену захисникам Маріуполя. Незважаючи на весь трагізм, у ній є рядки, що дарують надію: «Мріяти, як нам буде знову добре».

Ще до виходу цієї пісні, мені випала можливість поспілкуватися з відомим музикантом online і поставити йому кілька запитань. У день нашої віртуальної зустрічі Слава перебував у Дніпрі, куди він приїхав після поїздки до Луганська, де спочатку зустрічався з українськими військовими, а потім із представниками поліції. Годі й казати, його концертне життя тепер зовсім несхоже на те, що було до війни. Але інакше й не могло бути, адже навіть якщо «в кожного є своя міра вогню. Та міра тепла. Але тепло для всіх».

Svyatoslav Vakarchuk daynighttv 11

Лєна Бассе: "Я дуже рада зустрічі та можливості поставити вам кілька питань. Хоча, я давно вже живу за межами України, я добре знаю і дуже люблю вашу музику, неодноразово була на ваших конертах у Лос-Анджелесі. А ще, мої доньки вчать українську мову саме завдяки вашим пісням."

Святослав Вакарчук: "Дякую!"

Лєна Бассе: На початку березня я їздила до Берліна для того, аби допомагати українським біженцям, які щодня прибували туди на залізничний вокзал і тому не з чуток знаю про людей, які змушені залишити рідні місця. Знаю, що ви їздите до таборів для біженців і співаєте там пісні. Я хочу висловити вам подяку за ту підтримку, яку ви надаєте таким чином. Ця підтримка є надзвичайно важливою. Деколи почуття, переживання настільки переповнюють людей, що просто починають душити зсередини. А слухаючи ваші пісні, сльози раптом починають литися самі по собі і після них стає легше. Дякую. Я не раз спостерігала за тим, як у таборах біженців збиралося кілька молодих людей для того, щоб разом під гітару співати українські пісні. Звуки цих пісень буквально перетворювали як виконавців, і слухачів. Можу тільки уявити як люди слухають ваші пісні. Які з пісень найчастіше замовляють на таких зустрічах?"

Святослав Вакарчук: "Велике дякую, я дуже ціную те, що ви робите для України. І те, як живуть українці за кордоном, також дуже важливо. У країні є 40 мільйонів українців та ще 20 мільйонів українців по всьому світу, які щодня наближають нашу перемогу.

Щодо пісень, то найчастіше замовляють "Обiйми". Це, напевно, найвідоміша моя пісня, на яку було зроблено дуже багато реміксів у багатьох країнах. Останній з них можна знайти на моєму Твіттері,  Фейсбуці та Інстаграмі. Для запису цієї версії зібралося одразу дванадцять американських співаків. І хоча я ніколи до цього не чув про цих співаків, я думаю, що вони чудово співають.

Ще, дуже часто замовляють "І все буде добре". Я думаю, це абсолютно зрозуміло, тому що це свого роду мантра, все буде добре. Я говорю це всім щодня, говорю собі цю мантру, все буде добре. Не ставте запитань, коли все закінчиться, бо такі питання лише підвищують тривожність. Просто зосередьтеся на ідеї, що все буде добре. І ще на думці про те, що ми всі боремося за перемогу, і я, як і всі інші, роблю для цього все, що можу."

Лєна Бассе: "А як ви збираєтеся провести свій день народження? Можливо, ви поїдете до рідного Мукачевого?"

Святослав Вакарчук: Бачу, що ви дійсно багато про мене знаєте (сміється). Гаразд, скажу вам чесно, останній день народження, коли мені виповнювалося 46, я провів в окопах разом із хлопцями, які воювали на сході України. І хоча, тоді це була ще не повномасштабна війна в Україні, але, як відомо, наша війна з Росією триває вже вісім років. Отож, мені було важливо того дня бути на Донбасі, з нашими українськими хлопцями. Зрозуміло, що на службі вони не п'ють, тому я випив келих вина лише ввечері, коли повернувся додому, де на мене чекали мої друзі. Для мене це був дуже важливий день народження. На жаль, я поки що не бачу жодних ознак закінчення війни у ​​найближчі кілька місяців. Тож, гадаю, і цього року я, напевно, знову зустріну свій день народження з нашими хлопцями у військах."

Лена Бассе: "За час своїх поїздок Україною ви познайомилися з безліччю людей і напевно почули від них безліч історій. Чи не могли б ви поділитися деякими з них?"

Святослав Вакарчук: "Так, багато історій. І таких, що викликають жах, і такі, що навпаки, дарують віру в перемогу. Я навіть сказав би, що всі вони викликають цілий спектр емоцій: від страху і жаху до захоплення і віри в людей. Наприклад, днів п'ять тому я був в одній із київських лікарень. І познайомився з чоловіком, який перебуває там на лікуванні. Загалом це була дитяча лікарня, але зараз у ній приймають усіх. Думаю, цей чоловік був приблизно мого віку. А може, й трохи молодше, можливо йому десь 30 років. Він був із Бучі. Так, тієї самої, сумнозвісної Бучі. Тепер це місто, в якому сталися масові вбивства, знають усі. І, на жаль, Буча не єдина. Більше того, тепер уже є місця куди страшніші за Бучу. Наприклад, Маріуполь… Так от чоловік, з яким я познайомився в цій лікарні, втратив у Бучі ногу. Звичайно, мені було його шкода, і я захотів його хоч якось підтримати. Я навіть спробував пожартувати і сказав, що для всіх дуже важливо бути здоровим, але ти чоловік, ти ще здоровий. Зрештою, втратити ногу це погано, але це не трагедія. Адже в тілі чоловік має й інші важливі частини. І він ніби навіть трохи посміхнувся з мого жарту. Але тут медсестра мені прошепотіла на вухо, що це не єдина його втрата. Чоловік опинився в Бучі, бо приїхав туди, щоб вивезти свою сім'ю. А російські військові їх усіх розстріляли. Таким чином, він втратив дружину і двох синів. Російські солдати розстріляли їх у нього на очах. Я був просто шокований розповіддю медсестри. На той час мені здавалося, що я вже багато чого побачив, але історія цього чоловіка просто вбила мене. І таких історій багато, дуже багато. І коли ви чуєте такі страшні речі, то неможливо залишатися байдужим. Ви просто не можете не співчувати цим людям і ви відчуваєте кожну трагедію, як свою особисту. Це дуже тяжко, але й дуже важливо. Але трапляються й інші історії, що надихають. Нещодавно я був на заправці та зустрів там хлопця, який хотів зі мною сфотографуватися. Я вже звик до того, що зі мною часто хочуть сфотографуватися в найдивніших місцях, у тому числі і на заправках (сміється). Але цей хлопець підійшов до мене і сказав, що він тут зі своєю родиною, яка має намір поїхати звідси. Я спитав його, куди саме вони збираються їхати. На що молодий чоловік відповів: «Я везу своїх двох дочок та дружину до Карпат. Звідти вони, можливо, поїдуть далі до Словаччини чи Польщі. Але я завтра повертаюся до Києва, я вже записався до лав територіальної оборони, і нікуди звідти не поїду. Моя сім'я повинна бути в безпеці, але я повертаюся і захищатиму своє місто». І такі зізнання ще більше зміцнюють віру в нашу перемогу. І ще ви знаєте, що за кілька останніх місяців країну залишили вже майже п'ять мільйонів українців? Звісно, ​​це величезна проблема. Але водночас в Україну повернулося майже мільйон людей, переважно чоловіків, які хочуть воювати і захищати свою країну. Повернулися ті, хто працював в інших країнах: Польщі, країнах Східної та Західної Європи. Вони просто повернулися. Адже деякі з них були відсутні п'ять, десять років тому. Але вони повертаються для того, щоби боротися за свою батьківщину."

Лєна Бассе: "Всі біженці, яких я зустрічала в Берліні, дев'яносто відсотків з них, казали мені: «Ми не біженці, ми просто їдемо на якийсь час. Ми скоро повернемося». І коли я запитувала, чого вони хочуть найбільше, майже все вони відповідали: "Ми хочемо додому, це наше єдине бажання".

Святослав Вакарчук: "Це правда. Я хочу ще раз підкреслити один дуже важливий момент. Іноді люди думають, що українці їдуть, бо вони не хочуть жити в Україні. Насправді вони йдуть, бо ми просимо їх піти. На цьому наполягають уряд та армія Я сьогодні їздив на схід, на Луганщину, туди, де проходить лінія фронту, і зняв там відео, де я сказав: «Ті, хто ще тут, жінки та діти, старі, будь ласка, виїжджайте, бо це допоможе військовим виконувати свої завдання". Так от, вони їдуть не тому, що не хочуть більше жити в Україні, вони їдуть тому, що їм потрібно поїхати, щоб військові хлопці робили свою роботу. І коли війна закінчиться, я впевнений, що від вісімдесяти до дев'яноста відсотків одразу повернуться. Напевно, знайдуться й такі, кому сподобається жити в інших країнах. І це нормально, якщо вони житимуть там, де захочуть. Адже це й означає, жити у вільному світі, до якого належить і Україна."

І все буде добре
Для кожного з нас.
І все буде добре,
Настане наш час.

Над матеріалом працювала Лєна Бассе.

Контакти

daynight.tv

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Підписатися

Hosting Ukraine

 

Поиск